Деякі аспекти захисту прав неповнолітніх на житло
Оскільки неповнолітні є особливо вразливою соціальною категорією громадян, захисту їх прав та законних інтересів присвячено низку законодавчих актів як вітчизняного, так і міжнародного права.
Зокрема, п. 4 Декларації прав дитини (проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року) передбачено, що дитині належить право на відповідне житло, а ст. 3 Конвенції про права дитини (ратифікована постановою Верховної Ради України 27.02.1991 року) зобов’язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини. Ряд важливих положень з цього приводу закріплено також у Сімейному, Цивільному, Житловому кодексах України та в Законі України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року.
До найбільш поширених порушень прав і законних інтересів неповнолітніх відносяться випадки недотримання вимог законодавства про житлові та соціальні права, а саме: право власності на житло або на проживання у ньому.
Однією з основних причин порушення права власності неповнолітніх на житло є недотримання положень ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" щодо обов’язкової наявності дозволу органу опіки і піклування на укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації, зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування, міни житла тощо.
Відповідно до ст. 247 Сімейного кодексу України дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки чи піклування. Частиною 3 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Відповідно до ст. 224 Цивільного кодексу України правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування, є нікчемним.
Варто звернути увагу, що порушення прав на житло може мати місце і за умови, коли дитина не є його власником, а лише мешкає у ньому. Стаття 64 Житлового кодексу України зазначає, що члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму житлового приміщення.
Згідно зі статтями 54, 55 Сімейного кодексу України усі найважливіші питання життя сім’ї мають вирішуватися подружжям спільно на засадах рівності. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересів дитини.
НА ГОЛОВНУ
